Голова колгоспу, відірвавши погляд від паперів, глянув на чергового відвідувача і скривився:
- А-а! Матвій. Заходь. Ну чого тобі на цей раз? - сказав він, знову опустивши голову і втупившись в папери.
Така неувага ніяк не вплинула на Матвія. Він наче нічого не помітив і привітався:
- Добрий день Василю Андрійовичу, я до вас на хвилинку. Дайте мені якусь роботу, бо грошей вже зовсім не маю, - випалив на однім дусі Матвій, переступивши поріг кабінету і з очікуванням подивився на голову колгоспу.
- Добрий день Матвію, - відповів повільно голова і подивився на відвідувача. - Роботи, кажеш, хочеш, чи горілки, бо все в середині горить?
- Та роботи, роботи, - відповів Матвій відводячи погляд, - ну може там ще якого пива би випив.
- Отак я тобі й повірив, - з іронією відповів Василь Андрійович. - Ой Матвію, Матвію, ніхто вже тобі не допоможе, ні лікарі, ні ти сам, ні я. Ти маєш тепер лише один вихід, вірніше дві дороги: перша - піти до лісу, шнурок на шию і все, або друга - піти до віруючих - продовжував голова роздратовано.
Слухаючи ці слова Матвію здалось, що він червоніє. Та голова нічого не помітив. „Здалось, - подумав Матвій, - я вже давно забув, що таке сором”. Проте слова начальства все ж таки його зачепили за живе і він вийшов з кабінету опустивши голову. „От піду і зроблю так, як почув”, - повільно промайнула в його свідомості думка. І Матвій пішов...
* * *
З того дня пройшло декілька років. Багато чого змінилося в селі: хтось помер, хтось народився, хтось побудував нову хату, а в когось вона розвалилась, хтось виїхав до міста, а хтось і за кордон, та люди мало в чому змінились: далі ганялись за матеріальним достатком, хоч духовно розвалювались... Проте не всі, так виглядало тільки на перший погляд.
На одній з тихих бокових вуличок села з’явився добротний будиночок, який здалеку притягував погляд своїм біленьким чепурним виглядом і затишним садочком. Біля нього на подвір’ї можна було побачити привітного господаря, кажуть першого на селі. Та коли цей чоловік чув про себе такі слова, то ніяковіючи, відмахувався від них обома руками. Тим господарем був не хто інший, як наш добре знайомий любитель випити - Матвій... Та це все було в минулому: і випивка, і безладний спосіб життя. Зараз він шанована на селі людина...
Тоді, в минулому, Матвій послухався слів голови колгоспу і не шкодує. Він пішов за порадою голови, але не до лісу з шнурком на шиї, а до віруючих...
Згодом люди стали говорити, що віруючі його закодували, бо через якийсь час він перестав пити і взагалі зовсім змінився. На ці слова він тільки посміхався і говорив: „Ви ж знаєте Івана, Василя,” - і Матвій називав ще деяких чоловіків з села, які лікувалися від алкоголю. Їх кодували чи то лікарі, чи то якісь знахарі, та результат був один - через деякий час вони знову починали пити. Тоді співрозмовники заперечували йому і говорили, що його віруючі закодували якось по-особливому, на що Матвій їм палко відповідав: „Так, вони познайомили мене з найкращим із лікарів - Ісусом Христом, Сином Божим. Він мене вилікував від алкоголю, Він мене спас від загибелі і за все, що я маю завдячую тільки Йому, а ви собі думайте...”, і Матвій вкотре переказував ту давню розмову з головою колгоспу і те, який він тоді вибрав шлях...
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 5406 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Лергос - Oleg Это описание малой части моего духовного пути в виде сказки. Образно показаны события, произошедшие в моей жизни.
Несколько лет назад неожиданно пришло желание написать такое сказание. За пару дней набросал черновик. Начало держал в голове, думал потом допишу, когда буду писать начистую. Продолжение, тоже было не совсем ясно оформлено, потому не писал. Когда же прошло время, и я стал приводить в порядок текст, то не смог толком вспомнить, что было на тот момент про начало и продолжение. Выдумывать нет смысла, так, как это реальный путь, а не фантазия.
Но возможно, так и должно быть. Самое важное написано. Проход через лабиринт. Это первый серьезный путь в духе, который надо пройти, чтобы обрести свободу и очищение. Лабиринт в нас самих. Это путаность мышления и чувств. «Ибо какой человек в состоянии познать совет Божий? или кто может уразуметь, что угодно Господу? Помышления смертных нетверды, и мысли наши ошибочны, ибо тленное тело отягощает душу, и эта земная храмина подавляет многозаботливый ум. Мы едва можем постигать и то, что на земле, и с трудом понимаем то, что под руками, а что на небесах – кто исследовал? Волю же Твою кто познал бы, если бы Ты не даровал премудрости и не ниспослал свыше святаго Твоего Духа? И так исправились пути живущих на земле, и люди научились тому, что угодно Тебе, и спаслись премудростью» (Прем. Сол. 9;13-19).
Мало кто вообще становится на путь освобождения. Узкий путь Христа. Путь премудрости Духа Святого.
«Премудрость … сначала она пойдет с ним путями извилистыми, наведет на него страх и боязнь и будет мучить его своим водительством, доколе не уверится в душе его и не искусит его своими уставами; но потом она выйдет к нему на прямом пути и обрадует его и откроет ему тайны свои. Если он совратится с пути, она оставляет его и отдает его в руки падения его» (Сирах 5;12-22).
Путь одиноких сердцем. «Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне» (Пс. 67;7).
Большинство почитают себя великими царями Божьими, на деле будучи ничто. «Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя» (Гал. 6;3)
Научи меня смеяться - Юрий Коротких ...А клоун всё кружил и кружил девочку, а она всё смеялась и смеялась и совсем не хотела останавливаться. Она была так благодарна этому странному человеку с красным носом, что он снова научил её смеяться...
